Читець

Начало книги

У п’ятнадцять років я хворів на жовтяницю. Захворів восени, а одужав тільки напровесні. Що холоднішим і похмурішим ставав старий рік, то дужче я знесилювався. Трохи полегшало мені лише після нового року. Січень був теплий, і мати постелила мені на балконі. Я бачив небо, сонце, хмари і чув, як граються на подвір’ї діти. А якось надвечір у лютому почув, як співає дрозд.

Уперше вийшовши надвір після хвороби, я пішов з Блюменштрасе, де ми жили на третьому поверсі збудованої на переламі століть масивної кам’яниці, на Бангофштрасе. Саме там одного понеділка в жовтні по дорозі зі школи додому мене знудило і я виблював. Уже кілька днів я почувався кволим — таким кволим, як ще ніколи в житті. Кожен крок виснажував мене. Коли я піднімався дома чи у школі сходами, то насилу волочив ноги. Їсти мені зовсім не хотілось. Навіть, коли голодний я сідав за стіл, одразу з’являлася огида. Вранці я прокидався з пересохлим ротом і відчуттям, ніби всі мої нутрощі якось стиснуті і лежать не так у моєму тілі. Я соромився тієї кволості і ще дужче засоромився, коли виблював. Такого зі мною теж ще ніколи не траплялося. Мій рот наповнився, я спробував ковтнути те все назад, зціпив вуста, притис руку до рота, але воно прорвалося крізь губи та пальці. Я сперся на стіну, побачив блювотину під ногами й почав душитися ясним слизом.

Читать дальше →