Важка весна

Начало книги

Потяг плавно линув голландською рівниною і м’яко, напрочуд м’яко погойдувався на своїх ресорах. Навіть надто м’яко для тих, хто не звик до такої вигоди і переважно не був налаштований насолоджуватися нею. Їхній одягу синьо-білі смуги зовсім не гармоніював із червоним оксамитом купе. Джутова тканина тюремного вбрання була обшарпана і пом’ята, а їхні майже голі черепи були сумним доповненням до кістлявих вилиць і кошлатих надбрівних дуг. Жовтуваті оббивки купе мали золотавий відблиск, і високі сидіння скидалися швидше на сидіння спорожнілих лож. Поважні та тихі ложі, якими хтось поступився химерним подорожнім. Власне не поступився, а просто тимчасово позичив цим кощавим, висохлим, надто дивним привидам. Контури їхнього одягу — мов ламані лінії на оксамитових сидіннях і поміж сидінь; люди в цьому вбранні — немов залишки якогось невідомого племені. Неначе знайшли їх на глибині десь із сотню метрів у якійсь шахті або ж у жерлі згаслого вулкану, ніхто, певно, й не скаже, де їх знайшли. І здавалося, поїзд тихо і м’яко, делікатно, а водночас і обачно гойдався, щоб купе часом не забруднилися через сусідство з отим сум’ятливим товариством.

Читать дальше →