З ким би побігати

Начало книги

Собака несеться вулицями, а за ним поспішає хлопець. Довгий поводок, що з’єднує їх, чіпляється за ноги перехожих, ті голосно обурюються, і хлопець знову й знову мимрить: «Пробачте, пробачте», а між вибаченнями кричить собаці: «Стій! Стоп!», а раз навіть, на сором йому, вихопилося ще й «Тпру!», та собака біжить собі й біжить.

Він летить уперед, проскакує жваві перехрестя на червоне світло. Його золотиста шерсть то зникає, то з’являється знову між ногами людей, миготить перед очима хлопця, немов посилаючи таємні сигнали.

— Не так швидко! — кричить хлопчисько і думає, що якби він принаймні знав, як звати цього собацюру, то міг би гукнути на ім’я, і той, можливо, зупинився б чи бодай стишив свій біг.

Але у глибині душі він розуміє, що й тоді собака бігтиме далі. Навіть якщо поводок затягнеться на його шиї, собака все одно рватиметься вперед, аж поки опиниться там, куди оце так поспішає. І швидше б уже туди добратися, щоб він дав йому нарешті спокій.

Читать дальше →