Вовк-тотем

Начало книги

Коли Чень Чжень у своєму сніговому заметі налаштував око підзорної труби на великого вовка, він побачив два ока — ніби блискучі металеві конуси. Аж волосся на тілі Чень Чженя стало сторчма, мов голки в дикобраза, ледь не піднімаючи сорочку над тілом. Старий Біліґ був поруч, але Чень Чжень уже навіть не відчував свого подиху, хоча холодний піт, по волосинках, що стали сторчма, просочувався назовні.

Попри те, що Чень Чжень прожив тут уже два роки, він усе ще боявся великих вовків монгольського степу та їхніх зграй. Тут — глибоко в горах і далеко від табору, опинившись перед такою великою зграєю вовків, він відчував, як навіть подих його тремтить. Ні Чень Чжень, ні Старий Біліґ не мали цього разу з собою ані рушниці, ані довгого ножа, ані запряжки, навіть якоїсь залізяки, як от стремено, в них не було. Вони мали лише два аркани на випадок, якщо вовки учують людський дух — тоді їм обом можна було заздалегідь провести обряд поховання просто неба.[4]

Читать дальше →