Номер нуль

Начало книги

Цього ранку вода з крана не текла.

Кхи, кхи, ніби немовля двічі відригнуло, а потім — нічого.

Я постукав у сусідчині двері: у їхній хаті нічого не зламалося. Може, ви головний вентиль перекрили? — питає. — Хто, я? Та я гадки не маю, де він є, адже мешкаю тут недавно, додому повертаюсь лише увечері. Святий Боже, та хіба ж від’їжджаючи на тиждень, не перекривають воду та газ? Я — ні. Оце так недбалість, впустіть, дайте-но я покажу.

Вона розчинила дверцята під мийкою, щось відкрутила, і вода потекла. Бачте? Ви закрили ручку вентиля. Даруйте, я такий неуважний. А, ваш брат — single. Exit[1] до сусідки, вона вже теж англійською розмовляє.

Нерви мої в порядку. Полтергейсту не існує, хіба у кіно. І я не сновида, бо навіть якби й був, то все одно не знав би про той вентиль, інакше б відкрутив його прокинувшись, адже у душі вода протікає, а так можна всю ніч очей не стулити, слухаючи, як падає крапля за краплею, як у отій Вальдемоссі[2].

Читать дальше →