Свобода

Начало книги

Автор висловлює особливу подяку за допомогу таким людям: Кеті Четкович і Елізабет Робінсон; Джоел Бейкер, Бонні й Кему Блоджетт, Скотту Чешайру, Роланду Комстоку, Ніку Фаулеру, Сарі Трем, Чарлі Герловіку, Тому Гйєлму, Лайзі Леонард, Девіду Мінзу, Джорджу Пекеру, Діенні ІІІемек, Брайану Сміту, Лорін Штайн і Девіду Воллесу; а також — Американській академії в Берліні й коледжу «Ковелл» Каліфорнійського університету, місто Санта-Круз.

Новини про Волтера Берґланда не дуже зацікавили місцевих (вони з Петті переїхали до Вашингтона два роки тому і зараз не мали нічого спільного із Сент-Полом), але дрібне дворянство Ремзі-Гілла не настільки було віддане своєму місту, щоб не читати газету «Нью-Йорк таймс». Якщо вірити довгій і невтішній історії «Таймс», робота Волтера зчинила чимало галасу в американській столиці. Його старі сусіди доклали немало зусиль, щоб змиритися з епітетами, наведеними стосовно нього у «Таймс» («зарозумілий», «пихатий», «зневажає мораль»), та співвіднести їх із тим щедрим службовцем компанії «ЗМ»[2] із рум’яним обличчям та постійною усмішкою, який діставався місця роботи, що на Саміт-авеню, велосипедом навіть у лютневий сніг; здавалося дивним, що у Волтера, який турбувався про довкілля більше за «Грінпіс» та мав сільське походження, виникли проблеми саме через те, що він дивився крізь пальці на вугільну промисловість та зневажав селян. Утім, вони завжди підозрювали, що з тими Берґландами не все гаразд.

Читать дальше →