Наближення. Наркотики і сп'яніння

Начало книги

«Мессер Лудовіко, що це ви тут понавигадували?» — приблизно так сказав кардинал Іпполіто д'Есте[1] після того, як прочитав «Несамовитого Роланда» свого підопічного Аріосто.

Цей «Несамовитий Роланд» разом із віршами Байрона належав до моїх улюблених творів; я познайомився з ним у чотирнадцять чи п'ятнадцять років, а саме в імпозантному томі формату фоліо з ілюстраціями Доре. Це був переклад Германа Курца. Менше захопив мене переклад Ґріса у двотомному виданні «Реклам», яке я постійно носив із собою. Я читав його весною 1917 року на позиції Зіґфріда[2] і привіз обидва томики додому. Мені здається, що протягом воєн я читав більше, ніж за інших часів; і таку думку я вже чув також від інших.

Читання Аріосто небезпечне, про це знав іще Сервантес. Загалом літературна освіта ставить масштаби, які в реальності годі досягнути; поле гри стає надто широким.

Скептичне запитання Іпполіто д'Есте є не лише кардиналовим, але й кардинальним питанням. Воно часто цікавило мене, також і під час роботи над цим текстом. Знову і знов я ставив собі питання, чому я роблю або робив те або те — і що про це говоритимуть інші. А ще запитував себе про відповідальність.

Читать дальше →