Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Начало книги

Гадаю, наймилосердніша річ у цьому світі — це нездатність людського розуму осягнути весь його обшир. Ми мешкаємо на безтурботному острівці незнання посеред чорних морів вічності, а проте це не означає, що у нас є потреба кудись ними мандрувати. Науки, кожна з яких розвивається лише у власному напрямі, поки що не завдавали нам великої шкоди; але одного дня поєднання розпорошених знань відкриє нам настільки жаскі перспективи реальності і нашого жахливого становища у ній, що ми всі або збожеволіємо від того одкровення, або ж втечемо від світла у мир і спокій нових Темних Віків.

Теософи розмірковували над довершеною величчю космічного циклу нашого світу і людською расою, яка для нього є лише випадковою пригодою. Вони натяками оповідали про дивні пережитки давнини, словами, від яких холоне кров, якщо вони не замасковані м’яким оптимізмом. А проте не від них з’явився тьмяний проблиск заборонених еонів, що змушують мене терпнути від жаху щоразу, коли я про них думаю, і зводять мене з розуму, коли являються мені у снах. Цей проблиск, як і всі страхітливі проблиски істини, сяйнув одного разу з випадкового поєднання розрізнених речей — цього разу зі старої газетної вирізки і нотаток нині мертвого професора. Я сподіваюся, що більше ніхто не довершить цього поєднання; безперечно, якщо я виживу, я ніколи свідомо не додаватиму ланок до цього огидного ланцюга. Я думаю, що професор справді прагнув промовчати про ту частку знання, яка йому відкрилася; він неминуче знищив би всі нотатки, якби його не спіткала раптова смерть.

Читать дальше →