Бірманські будні

Начало книги

У богом забутому бірманському місті Ката, що на півночі країни, де Джордж Орвелл уперше сів за написання «Бірманських буднів», височіє занедбаний блідо-помаранчевий димар. Просторий британський будинок, у центрі якого він колись красувався, уже давно стерто з лиця землі. По обидва боки вцілілого фундаменту маячить полишений цегляний камін. Посередині димоходу видніються залишки другого поверху — п’ять потріпаних дощем і життям дощок, що стирчать увсібіч, немов покажчики на роздоріжжі.

У «Бірманських буднях» на місці зеленої галявини, що нині оточує димохід, колись була вітальня, яку господарі рясно прикрасили візерунчастими столами й безліччю мідяних дрібничок в індійському стилі. Орвелл писав, що з кімнати тхнуло індійським набивним коленкором і зів’ялими квітами.

У виданні відтворено схематичну мапу місцевості, що колись накреслив сам Орвелл. За картою, відповідно до моїх розрахунків, у часи «Бірманських буднів» реальне географічне місцезнаходження цього димаря було на місці будинку містера Лакерстіна (точніше того, що від нього лишилося). Лакерстін, розпусний і завжди охочий до джину сахіб та його дружина, невгамовна мемсахіб, яка, здавалося, з ранку до ночі давала своїм слугам кіт-кіт[2] і скаржилася на спекотні тропіки.

Читать дальше →