1984

Начало книги

Був холодний і ясний квітневий день, і годинник вибив тринадцяту годину. Вінстон Сміт[1], притиснувши підборіддя до грудей, щоб заховати обличчя від різкого вітру, хутко прослизнув у скляні двері багатоквартирного будинку «Перемога»[2], але все ж хмарка піщаної пилюги встигла залетіти слідом за ним.

У холі смерділо вареною капустою і старими постілками. На стіні висів кольоровий плакат, явно завеликий для цього приміщення. На ньому було зображене лише величезне обличчя, понад метр завширшки — обличчя чоловіка приблизно сорока п’яти років з густими чорними вусами і грубими, проте симпатичними рисами. Вінстон попрямував до сходів. Годі було й намагатися піднятися ліфтом. Навіть у найкращі часи він нечасто працював, а зараз електричний струм удень відключали. Його берегли для Тижня Ненависті. Щоб дістатися квартири, треба було подолати сім маршів сходів, і Вінстон, який мав тридцять дев’ять років, та ще й варикозну виразку над своєю правою щиколоткою, підіймався повільно, зупиняючись кілька разів для перепочинку. На кожному сходовому майданчику навпроти ліфтової шахти на нього зі стіни дивилося величезне обличчя. Воно було намальоване таким чином, що, незалежно від того, де ви стоїте, його очі увесь час стежили за вами. СТАРШИЙ БРАТ ПИЛЬНУЄ ЗА ТОБОЮ — значилося під малюнком.

Читать дальше →