Веселка тяжіння

Начало книги

А в небі розкотисто верещить. Таке бувало і раніше, але дотепер нічого подібного ще не траплялося.

Надто пізно. Евакуація триває, але лише театр. У вагонах немає світла. Світла нема взагалі ніде. Над головою — ферми підйомників, старі, як «залізна королева[1]», і десь високо угорі скло, що мало б пропускати денне світло. Проте зараз ніч. Він боїться, що скло от-от упаде — це було б не абищо! — обвал кришталевого палацу. Але, враховуючи належне маскування — жодного проблиску світла, — це була б грандіозна і невидима катастрофа.

Він сидить без курива в оксамитовій пітьмі багатоярусного вагона, відчуває, як то поруч, то віддалік ударяється і треться метал, клубами вилітає пара, тремтіння вагонної рами, балансування, непевність. Інші збилися докупи, слабаки, отара паршивих овець, у котрих не лишилося ні часу, ні талану: пияки, старі ветерани, оглухлі від застарілої вже років зо двадцять артилерії, крутії у міському вбранні, обірванці, виснажені жінки з купою малечі — аж не віриться, що в когось може бути стільки дітей, — вмостилися серед мотлоху, якому пощастило вціліти. Розгледіти можна хіба кілька найближчих облич, та й ті скидаються на сріблясті картинки у видошукачі, зеленуваті лики великого панства за броньованими вікнами автомобілів на вулицях міста…

Читать дальше →