У злиднях Парижа і Лондона

Начало книги

Вулиця дю Кок д'Ор, Париж, сьома ранку. Розлючені несамовиті крики з вулиці. Мадам Монс, хазяйка маленького готелю, що навпроти, вийшла на тротуар, щоб докричатися до пожилиці на третьому поверсі. Голі ноги мадам взуті в сабо, сиве волосся спадає донизу.

Мадам Монс: «Sacrée salope[2]! Скільки тобі казати, щоб ти не чавила клопів на шпалерах? Думаєш, що ти купила готель? Чому ти не можеш просто викидати їх з вікна, як усі? Espece de trainee[3]!».

Жінка з третього поверху: «Va done, eh! vieille vache[4]!»

Затим — безладний хор вигуків, відчиняються все нові вікна, і половина вулиці долучається до сварки. За десять хвилин раптово западає мовчанка, бо поряд проїжджає кавалерійський ескадрон, і всі припиняють галасувати, аби на це подивитися.

Я переповів цей епізод, щоб дати якесь уявлення про дух вулиці дю Кок д'Ор. Не все там зводилося до сварок, звісно, але все ж тільки дуже зрідка наш ранок минав без принаймні одного з таких спалахів, як я щойно описав. Сварки, оглушливі крики вуличних продавців, галас дітей, що женуть бруківкою апельсинову шкірку, гучні нічні співи, прокислий сморід сміттєвозів — такою була атмосфера нашої вулиці.

Читать дальше →