За двома зайцями

Начало книги

Глибокий яр. Під го­рою наліво гар­ненький до­мик Сірків з сад­ком; за ним бар­кан і знов який­сь са­док і до­мик, направ­о - го­ра, бар­кан, а далі яр. На дальній горі вид­ко Київ. Ве­чір.

Прокіп Сви­ри­до­вич і Яв­докія Пи­липівна. Си­дять на лавці біля до­му.

Явдокія Пи­липівна. Бач, як сьогодні вечірню за­ран­ня одп­ра­ви­ли, ще й со­неч­ко не зай­шло! А то тим, що но­вий дя­чок гар­но ви­чи­тує.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Чим же гар­но?

Явдокія Пи­липівна. Як чим? Го­лос­но: сло­ва­ми, мов го­рохом, сип­ле.

Прокіп Сви­ри­до­вич. Так, так! Як пус­тить язи­ка, то він у йо­го, як мли­но­ве ко­ле­со, тільки бр-р-р!… І ме­ле ра­зом, і ше­ре­тує…

Явдокія Пи­липівна. А твій ста­рий мне, мне той язик, як ба­ба вов­ну…

Прокіп Сви­ри­до­вич. Прирівняй ще цього што­ка­ла до ста­ро­го дяч­ка! Той та­ки і чи­та по-ста­ро­давньому, по-божес­твенному, а цей…

Явдокія Пи­липівна. Зас­ту­пається за сво­го шкар­бу­на тим, ма­буть, що та­ба­кою пош­тує.

Читать дальше →