Кайдашева сімʼя

Начало книги

Недалеко от Бо­гус­ла­ва, ко­ло Ро­сi, в дов­го­му пок­ру­че­но­му яру роз­ки­ну­лось се­ло Се­ми­го­ри. Яр в'ється га­дю­кою мiж кру­ти­ми го­ра­ми, мiж зе­ле­ни­ми те­ра­са­ми; од яру на всi бо­ки роз­бiг­лись, не­на­че гiл­ки де­ре­ва, гли­бо­кi ру­ка­ви й по­хо­ва­лись десь да­ле­ко в гус­тих лi­сах. На днi дов­го­го яру бли­щать ряд­ка­ми ста­воч­ки в оче­ре­тах, в осо­цi, зе­ле­нi­ють ле­ва­ди. Греб­лi об­сад­же­нi сто­лiт­нi­ми вер­ба­ми. В гли­бо­ко­му яру нi­би в'ється ок­са­ми­то­вий зе­ле­ний по­яс, на кот­ро­му бли­щать нi­би вправ­ле­нi в зе­ле­ну оп­ра­ву прик­ра­си з срiб­ла. Два ряд­ки бi­лих хат по­пiд го­ра­ми бi­лi­ють, не­на­че два ряд­ки пер­лiв на зе­ле­но­му по­ясi. Ко­ло хат зе­ле­нi­ють гус­тi ста­рi сад­ки.

На ви­со­ких гри­вах гiр кру­гом яру зе­ле­нiє ста­рий лiс, як зе­ле­не мо­ре, вкри­те хви­ля­ми. Гля­неш з ви­со­кої го­ри на той лiс, i здається, нi­би на го­ри впа­ла ок­са­ми­то­ва зе­ле­на ткан­ка, гар­но поб­га­лась склад­ка­ми, по­за­па­да­ла в вузькi до­ли­ни ти­ся­ча­ми обо­рок та жму­тiв. В га­ря­чий яс­ний лiт­нiй день лiс на го­рах сяє, а в до­ли­нах чор­нiє. Над до­ли­на­ми стоїть си­зий лег­кий ту­ман. Тi до­ли­ни зда­ле­ка нi­би ди­шуть то­бi в ли­це хо­лод­ком, лi­со­вою вог­кiс­тю, ма­нять до се­бе в тiнь гус­то­го ста­ро­го лi­су.

Читать дальше →