Без пуття

Начало книги

Павлусь М­а­лин­ка був гар­ний з ли­ця, мов чор­ня­вий та ку­че­ря­вий бог Апол­лон. Нас­ту­ся Са­мусівна бу­ла пиш­на на вро­ду, мов Аф­родіта, кот­ра тільки що ви­хо­пи­лась з морської піни на хви­лях, але ще не по­мо­ли­ла­ся бо­гу, не вми­лась і не об­тер­ла га­разд руш­ни­ком морської піни на ви­ду. Нас­ту­ся бу­ла гар­на, але тро­хи бліду­ва­та, ніби втом­ле­на, або тро­хи за­ниділа, ніби во­на дві ночі поспіль тан­цю­ва­ла на балі. Во­на бу­ла знач­но­го, ба­га­то­го ро­ду, а він ще значнішо­го й ба­гатішо­го. Во­на зрос­ла в роз­коші, а він ще в більшій. В її батька і в неї дав­но вітер свистів у ки­ше­нях; в йо­го ки­ше­нях ви­ла й скиг­ли­ла хур­ди­га. В її покійної ма­ми і в неї са­мої ки­шені бу­ли з дірка­ми, ку­дою з ран­ку до ве­чо­ра за гра­ни­цею вит­ру­шу­ва­лись червінці по Па­рижі, Ніцці та Римі, не­на­че бо­рош­но по гру­дя­но­му та ба­ка­юва­то­му шля­ху з подірав­ле­но­го мішка на возі. В йо­го та­та і в йо­го са­мо­го ки­шені бу­ли не­на­че якісь бе­зодні, ку­дою про­ва­ли­лись дві селі, ще й са­хар­ня з кос­то­пальнею та з дво­ма ви­со­чез­ни­ми тру­ба­ми-ди­ма­ря­ми, навіть не за­че­пив­шись у їх шта­нях та хо­ло­шах.

Читать дальше →