Старі гультяї

Начало книги

Які пишні ле­ва­ди та ого­ро­ди в селі Труш­ках, в Ва­сильківщині, з по­чат­ку літа! І по до­лині над дов­гим ста­вом, і по обид­ва бе­ре­ги річки Рас­та­виці, скрізь роз­ляг­лись ле­ва­ди та ого­ро­ди, не­на­че зе­ле­не мо­ре. Рас­та­ви­ця зви­вається та шу­мить між зе­ле­ни­ми вер­ба­ми, не­на­че те­че дов­гим звив­час­тим ко­ри­до­ром, то роз­ли­ває во­ду по ши­ро­ких, плис­ко­ва­тих міли­нах, то знов зби­рає до­ку­пи роз­ли­ту во­ду і знов хо­вається між дво­ма зе­ле­ни­ми вер­бо­ви­ми стіна­ми, ви­со­ки­ми, дрібчас­ти­ми та пух­ки­ми, не­на­че об­си­па­ни­ми зе­ле­ним пір'ям.

Сукупні ле­ва­ди та го­ро­ди, не­пе­ре­го­род­жені ти­на­ми, лед­ве-лед­ве підніма­ються вго­ру й зе­леніють попід сад­ка­ми, попід клу­ня­ми та ха­та­ми. Яка пиш­на та буй­на зе­лень схо­пи­лась на тих го­ро­дах! Там темніють довгі сму­ги кар­топлі, звер­ху об­си­пані білим цвітом, не­на­че пот­ру­шені сніжин­ка­ми; там лис­нять чер­во­но-зе­лені бу­ря­ки, а ря­дом зе­леніють сму­ги по­пе­ляс­то­го дрібчас­то­го ма­ку. На­ни­зу, попід вер­ба­ми мріють тем­но-зе­лені сму­ги ку­че­ря­вих ко­но­пель, а по­де­ку­ди на ле­ва­дах сизіють жи­та. І на це зе­ле­не, ба­дил­ляс­те, со­ко­ви­те та лисніюче мо­ре не­на­че звер­ху впав дощ з жов­тих со­няш­ників. А по­де­ку­ди лис­нять чер­воні та білі гряд­ки маківок, про­ни­за­них сон­цем, не­на­че ті маківки по­ви­роб­лю­вані з про­зо­ро­го скла.

Читать дальше →