Не той став

Начало книги

Після Пет­ра, в су­бо­ту над­вечір ста­ра Зінька Ми­сан­ка по­ра­ла­ся з доч­кою Нас­тею в своїй хаті. Нас­тя, мо­ло­да дівчи­на, до­ма­зу­ва­ла припічок, а її ма­ти все за­ход­жу­ва­лась ва­ри­ти ве­че­рю. Підпа­лив­ши тру­сок в печі, во­на прис­тав­ля­ла до ог­ню ча­вун, зас­те­лив­ши вог­кий припічок ганчіркою, щоб йо­го не под­ря­па­ти горш­ка­ми. До­ма­зав­ши припічок, Нас­тя вмо­чи­ла віхоть в гли­ня­ник з білою гли­ною і по­ма­ле­сеньку підво­ди­ла звер­ху на грубі на кар­низі сму­гу взорців, ви­ма­лю­ва­них зовсім та­ки­ми чер­во­ни­ми та синіми зірка­ми та хрес­ти­ка­ми, яки­ми ви­ши­ва­ють ру­ка­ви со­ро­чок. Ті квітки ви­ма­лю­ва­ла Нас­тя з своїм бра­том Ро­ма­ном.

Незабаром у ха­ту увійшов Ро­ман, ви­со­кий біля­вий па­ру­бок з яс­ни­ми очи­ма. Він приніс здо­ро­вий пу­чок лас­кав­цю, гвоз­диків та кро­ко­су, кот­рий вже зацвів жов­то­га­ря­чи­ми пат­ла­ти­ми квітка­ми.

- А що, си­ну, нар­вав ба­дил­ля сви­ням? - спи­та­ла ма­ти в си­на.

Читать дальше →