Скривджені й нескривджені

Начало книги

Був пиш­ний май­ський вечір. Сон­це за­хо­ди­ло за си­зу ле­геньку хмар­ку й не­на­че об­ве­ло її навк­ру­ги зо­ло­тим, лис­ня­чим об­ру­чи­ком. Синє не­бо бу­ло про­зо­ре та гли­бо­ке, не­на­че во­да ко­ло бе­ре­га в морі. На небі по­де­ку­ди пла­ва­ли білі хмар­ки, як білі ле­беді, і не­на­че гра­ли­ся й роз­ко­шу­ва­ли в тем­но­му повітрі. Не­бо на за­ході не­на­че сміялось, по­мальова­не делікат­ни­ми ве­се­ли­ми фар­ба­ми. Пок­роп­ле­на май­ським до­щи­ком зем­ля ніби ди­ха­ла па­хо­ща­ми вес­ня­них май­ських квіток. Якась делікат­на, ніби діво­ча, кра­са бу­ла роз­ли­та в тих пиш­них та делікат­них білих, опа­ло­вих, синіх та ро­же­вих фар­бах та сутінках не­ба. Зірни­ця зійшла на не­бо й ніби гу­ля­ла по ро­же­вих хма­рах. Ти­хий ро­же­вий світ об­ли­вав її чу­до­ве, ма­то­во-біле ли­це та ру­ки, одс­ло­нені до пле­чей, не­на­че ви­то­чені з сло­но­вої кості. Ве­ликі чорні очі бли­ща­ли, як зорі. Чорні густі ко­си ви­ли­ся ло­ко­на­ми по білих пле­чах. На го­лові в неї бли­ща­ла гірлян­да з тро­янд. Яс­но-зе­ле­на сук­ня спус­ка­ла­ся на хма­ри і бу­ла вся по­ви­та пиш­ни­ми гірлян­да­ми та бу­ке­та­ми з рож та нар­цисів. Зірни­ця ти­хо сту­па­ла по хмар­ках біли­ми ніжка­ми, і за слідом її ніг хма­ри вкри­ва­лись не­на­че ро­жа­ми та біли­ми леліями.

Читать дальше →