Байки харкiвськi

Начало книги

В селі у гос­по­да­ря жи­ли два пси. До­ве­ло­ся якось повз во­ро­та проїзди­ти нез­най­ом­цеві. Один пес вис­ко­чив, по­гав­кав, до­ки чо­ловік не зник з очей, і по­вер­нув­ся до дво­ру.

- Що ти з цього маєш? - спи­тав дру­гий.

- У вся­ко­му разі не так нуд­но,- відповів той.

- Але ж не всі пе­реїжджі,- ска­зав ро­зум­ний,- такі, щоб їх ма­ти за во­ро­га на­шо­го гос­по­да­ря. Ко­ли б так, то і я б служ­би своєї не за­нед­бав, гав­кав, хоч іще з ми­ну­лої ночі ме­не не­по­коїть пош­код­же­на вов­чи­ми зу­ба­ми но­га. Со­ба­кою бу­ти - це річ не­по­га­на, а от да­рем­не бре­ха­ти на кож­но­го - зле.

Сила: Ро­зум­ний чо­ловік знає, що га­ни­ти, а дур­ний ба­зі­кає без пут­тя.

Неподалік від озе­ра, з яко­го ви­зи­ра­ли жа­би, сидів на гілці й виспіву­вав Чиж. Поб­ли­зу нього кря­кав собі й Во­рон, та, ба­ча­чи, що Чиж не по­ли­шає співа­ти, ска­зав:

- Чого ще й ти сю­ди пнеш­ся, жа­бо?

- А чо­му це ти ме­не звеш жа­бою? - спи­тав Чиж Во­ро­на.

Читать дальше →