Старосвітські батюшки та матушки

Начало книги

Широко роз­ки­ну­лось се­ло Вільша­ни­ця, не­да­ле­ко од Росі, по зе­ле­них гор­бах та до­ли­нах. Се­ред се­ла в до­лині лиснів дов­гий ста­вок. Ко­ло са­мої греблі про­ти мли­на на при­гор­ку сто­яла ста­ра ду­бо­ва церк­ва з п'ятьма ба­ня­ми, а ко­ло неї, не­на­че вгніздив­шись в гус­то­му виш­ни­ку, сто­яла ще старіша за церк­ву, при­сад­ку­ва­та, ши­ро­ка дзвіни­ця з стовп­чи­ка­ми навк­ру­ги. Про­ти церк­ви че­рез до­ро­гу бу­ла осе­ля вільша­ницько­го свя­ще­ни­ка; за ста­рим до­мом зе­ленів ста­рий са­док. І при­гор­ки, й довгі до­ли­ни, й зе­лені ле­ва­ди в вер­бах по­над став­ком - усе зе­леніло й лисніло на ве­се­ло­му сонці, а білі чисті ха­ти скрізь біліли в сад­ках, ніби чи­ясь ве­ред­ли­ва ру­ка, гра­ючись, роз­ки­да­ла їх в по­етич­но­му без­ладді по гор­бах та до­ли­нах.

На південь за по­ло­ги­ми ле­ва­да­ми та сіно­жа­тя­ми, за ку­па­ми вільхи та вер­бо­ло­зу, про­ти синього не­ба яс­но вирізу­ва­лась ла­ма­на сму­га го­ря­но­го бе­ре­га Росі. По го­рах та за­па­ди­нах мріли ліси; поміж ліса­ми ніби то­ну­ли в срібній імлі то там, то там се­ла, бли­ща­ли хрес­ти на білих ба­нях цер­ков, мріли на при­гор­ках білі ха­ти. Ви­со­кий бе­рег, опо­ви­тий про­зо­рим ту­ма­ном, мрів в да­ле­чині, не­на­че по­етич­ний міраж в про­зо­ро­му синьому небі.

Читать дальше →