Яса. Том 2

Начало книги

Більше як півроку протулявся я по різних сторонах, набачився злого й доброго, і сам ставав то злим, то добрим, хоч прагнув жити тільки добром. Випадало гостювати в полковницьких світлицях і в багатих дідичів, одначе легше впроситися на ночівлю до людини убогої, ніж до багатої. До дармівщини я не ласий: десь проспіваю стихаря, десь канон на ісход душі, — й за те маю гріш, десь косарі покличуть подорожнього до своєї жовтої косарської каші з чаїними або перепелиними яйцями, і я розкажу їм, що сам бачив і що чув од інших людей. Кілька тижнів мандрував із старцями. Спочатку думалося: ось де воля, убога, але справжня. Старці, здавалося мені, люди тихі й упокорені Господу та долі. Торба під головою, небо в головах, житній сухарик, розмочений у залізній кружці… Тиха, лагідна бесіда, мудрість нелукава, на нужді замішана. Спершу мені й справді мандрувалося з ними добре. Старці — люди сумирні, і водночас все — таки в гурті веселіше. Хто важиться зобидити Божих людей! Як випаде удача, найчастіше після ярмарку, сядемо десь над озеречком, зробимо куреня та й радуємося Божій годині та тихій днині. Качечка дика кахкає в лататтячку, качата за нею пливуть разочком, ще й голівки їхні схитуються вперед — назад, пташка маленька пурхає з очеретини на очеретину. Все бачу, все беру в серце. Близько — близько. Немає качечки, немає пташки — розмовляю з мурашкою, яка біжить по моїй палиці, зупиняється, принюхується: щось їй від мене треба, щось вона про мене знає, а сказати не вміє. Пишна й родюча наша земля. Багатий наш край, але й убогий також. Слободи бідні, пошарпані війною, вдови, сироти та каліки населяють їх.

Читать дальше →