Журавлиний крик

Начало книги

Зморений кінь виніс вершника з подільських путівців на битий Волинський тракт, що розгорнувся, немов сувій сірого полотна, аж до підніжжя Замкової гори, увінчаної надщербленою дугою червоного муру, — в очі входило східне передмістя Львова.

Кінь спотикався на вичовганих колесами виямках, збивав об осклизле каміння мощеної дороги копита, з яких на довгих переходах із далекої лівобережної Самари повідпадали підкови; вершник Львова не впізнавав, хоч і в’їжджав до нього чотири роки тому з протилежного боку — Городоцьким трактом, а втім, міста й не видно було за пасмом пагорбів; дрібні хатки під солом’яними дахами залишилися позаду, їх змінили кам’яні будинки, криті ґонтом і бляхою, муроване передмістя тіснішало, стискалося, пасовиська маліли і щораз густіше кокоїжилися жухлим будяччям і собачою кропивою; вершник зупинив коня, спішився.

Вірний вороний вже не був йому потрібен, господар зняв з нього ношу з двох клунків, перекинув її через рамено, звів коня з дороги, поплескав по шиї й погнав на заскоринені першим інеєм загони, а сам пішки подався до Підзамча, сподіваючись допасти до будь–якої нічліжки й відіспатися після довгої і втомливої подорожі.

Читать дальше →