Ольвія

Начало книги

Цей молодий скіфський вождь – зухвалий і хвацький – так і сказав їй, загадково посміхаючись:

– Дочка грецького архонта хай не хвилюється. Клянусь бородою Папая: в степах за Борисфеном я берегтиму тебе дужче, аніж свого коня!..

Ольвія з подивом глянула на нього, стрілася віч-на-віч із ним, людоловом із диких степів. І побачила у його насмішкуватих зіницях якесь дівча – злякане, розгублене і геть беззахисне, побачила і з жахом збагнула, що то ж вона…

– Ні… ні… – квапно виставила наперед руку, наче хотіла нею захиститись від його недоброї, як їй здалося, посмішки. Та чорні хтиві очі вождя, повні блиску і ще чогось незбагненного, їй не знаного досі, нескліпливо дивились на неї. І вона опустила руку. І – дивно! – на якусь мить їй навіть здалося, що він добрий. Чи просто вона хотіла, щоб цей степовик був добрим… Але та хижувата посмішка на сухих устах! Та спружинена свавільна сила, що так і била з нього! Той відвертий і нахабний погляд неприборканого і невтримного кочовика!

Читать дальше →