Без козиря

Начало книги

На світанку землянка здригнулася від вибухів. Гордій Байда прокинувся. Охоплений тривогою, він почав прислухатись. Залишки сну ще туманили голову, і Байда не міг зразу навіть зрозуміти, що за день мав настати. Із стелі на обличчя сипалася глиняна луска. Так здригалася землянка тільки від гарматних пострілів, але останній раз червоногвардійські загони пройшли з батареєю через Калинівку, як тільки зійшов сніг. Вони йшли по болоту назустріч німцям і гайдамакам, що наступали з Катеринослава.

Згадка розвередила неприємні спогади, які ще й досі викликали досаду. Червоногвардійців була жменька. Вимучені, в старих шинелях, а то і в куцих піджаках, підперезані кулеметними стрічками, з гвинтівками різних систем, вони ставали супроти регулярної німецької армії, озброєної до зубів.

Гордій Байда, як колишній унтер-офіцер, розумівся на військовій справі, і коли Клим, його старший син, несподівано сказав, що й він іде з червоногвардійцями, це вже зовсім роздратувало батька. Іти на певну загибель! І він, насупившись, буркнув:

Читать дальше →