Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Начало книги

Живісінькій пам’яті Амвросія БУЧМИ, володаря дум, який не вмирав і не вмре, бо козацькому роду нема переводу.

Над кручуватим урвищем, над берегом Славути, над скелями порога Ненаситця, завмер у думній думі вершник…

Все там ревло, внизу, стогнало, ринуло поміж громаддям, а той нерушний козарлюга здавався чи не витесаним з каменю порогів.

Нараз, торкнувши вороного білогривця, козак, ніби оживши, рушив через біснувату воду навпростець, на лівий берег (чи не з острова Чортомликá, де була тоді Січ) і плив конем через вир, а Дніпро, з тіснини вириваючись на простір Низу, кипів і нуртував між чорним камінюччям, звідкіль не поверталося живим ніщо живе.

Мріючи в перлистім шумовинні — далі й далі, то виринав, то потопав той небояка, і щось страшенно гупало над чорториєм, притлумлюючи навіть ревище порогів: то калатало козакове серце, аж стугоніли береги Дніпра.

Було колись на Вкраїні…

Було колись?

А було-таки!

Читать дальше →