Бо війна — війною… Через перевал

Начало книги

Вертоліт стрімко піднявся в біле небо, описав над нами коло й ліг на курс понад сталево–мертвою гладінню озера Ямба–то, що великим овалом простяглося від нас на захід, зливаючись на обрії з бараницею жухлих шелюгів. Швидко віддалявся, зменшуючись до розмірів куріпки, кулика, комахи, цяточки, а коли й цяточка зникла, я відчув, як починає добиратися до мене почуття осамотненості й жалюгідного каяття: навіщо мені, навченому й провченому, здалася ця романтика? Може, їм — моїм супутникам, що ось там вовтузяться над берегом озера, розпаковуючи намети, спальні мішки й продукти, такий допінг потрібен — стан відчуження від метушного світу; мені ж бо мого колишнього вимушеного й довготривалого перебування поза його межами мало б вистачити на все життя. Та ба… Колись я ридав чорними сльозами, як мене, ні в чому не повинного підлітка, приреченого на багатолітнє табірне поневіряння, вивозив із Галичини до Воркути арештантський ешелон, а нині розчулююся, зустрічаючись із неозорими просторами тундри, яку в ті гіркі роки, ненавидячи й проклинаючи щоденно, підсвідомо й несподівано для себе щиро полюбив. Парадокс!

Читать дальше →