Мир хатам, війна палацам

Начало книги

Розмова між двома поколіннями була серйозна. Вони стояли двоє: Данило Бриль і Тося Колиберда — від сьогодні вона прозиватиметься тільки Бриль Тося, — стояли бліді й перестрашені, але рішучі й майже зухвалі перед грізним Іваном Антоновичем Брилем, батьком, та ще грізнішим Максимом Радивоновичем Колибердою, теж батьком. Меланя Бриль, мати, та Марта Колиберда, теж мати, тихо схлипували, журно похилившись одна одній на плече, — три кроки віддаля, за штахетиком палісадника.

Прозорий весняний ранок бринів у цю пору над печерськими ярами і Собачою тропою. Молодь з Рибальської вулиці ще ген коли подалася до Дніпра на гулянки. Старших сумирний благовіст з лаври настійно скликав на «гробки»: зайшла поминальна неділя. Але в двох сусідніх подвір'ячках — Брилів та Колибердів, двадцять років нерозливних у дружбі, — не було ні спокійно, ні весело: гукалося мало не на ґвалт, зразу в три і три голоси.

— Ну–у–у?! — перегукав–таки всіх старий Іван Бриль.

Читать дальше →