Вождь червоношкірих (Збірник)

Начало книги

На перший погляд план був бездоганний. Але стривайте, я все вам розповім. Ідея з викраденням вперше спала нам на думку, коли ми, тобто я та Білл Дрискол, саме були на Півдні, в Алабамі. Трапилося це, як потім висловився Білл, «під час тимчасового потьмарення розуму», та це до нас дійшло тільки згодом.

Було там містечко — пласке, як тоненька перепічка. Була у нього, як водиться, і назва — Верховина. Ну, а мешканці — найтиповіші представники миролюбного і вдоволеного собою селянства, які зроду-віку танцювали навколо Мейпола[1].

Наш із Біллом спільний капітал дорівнював приблизно шестистам доларам. Нам потрібні були всього лишень зайві дві тисячі, щоб прокрутити одну цікаву і не зовсім законну справу в Західному Іллінойсі. Обговорення відбувалося на парадних східцях місцевого готелю. Чадолюбство, вирішили ми, в заміських умовах є значно міцнішим; тому, а також із деяких інших міркувань, проект викрадення дитини ліпше втілити в життя у маленькому містечку, поза межами інтересів газет, котрі миттю вишлють перевдягнених репортерів нишпорити і підігрівати плітки. Ми знали, що Верховина не могла виставити проти нас нічого серйознішого за констеблів, можливо, кількох вайлуватих шпиків і парочки розгніваних статей у тижневику «Фармерс Баджет». Тож усе начебто складалося добре.

Читать дальше →