Італійські казки

Начало книги

Була собі колись убога жінка й мала тринадцять синів. Найменшого звали Тредічіно — тринадцятий. Важко було вдові прожити зі стількома дітьми. Отож як сини попідростали трохи, скликала їх мати й каже:

— Стара я вже стала і неспроможна вас прогодувати. Йдіть у люди і самі за себе дбайте.

І пішли всі тринадцять синів шукати щастя. Ідуть та йдуть, коли бачать: на узліссі стоїть гарний будинок. У тому будинку жив улітку, рятуючись від спеки, король.

Тредічіно постукав у двері і попросив у короля хліба собі й своїм дванадцятьом братам. А король надувся та й каже сердито:

— Не можу я задарма годувати стільки голодранців! От якби хто з вас був такий хоробрий та забрав у вовка мою ковдру, то я дав би йому хліба, а може, ще й грошей.

Старші брати всі стоять — не знають, що казати королеві. А Тредічіно не розгубився, підійшов до короля та й каже:

— Дайте мені велику голку, і я принесу вам вашу ковдру.

Дали Тредічіно голку, і пішов він простісінько до того будинку, де жив вовк. Заховався хлопець за деревом і чекає. Аж виходить з хати вовк і почалапав до струмка по воду. Тредічіно мерщій видерся на дах, вліз димарем у хату і причаївся під вовковим ліжком.

Читать дальше →