Пурпурові вітрила

Начало книги

Ось і Лонгрену, матросові «Оріона», міцного трьохсот-тонного брига, на якому він прослужив десять років і який любив більше, ніж син інколи любить рідну неньку, довелося кинути службу.

А сталось усе так. Одного разу, навідавшись вряди-годи додому, моряк не побачив, як завше ще віддалік, на порозі будинку свою дружину Мері, що сплескувала руками, а тоді щодуху кидалася назустріч. Натомість, біля дитячого ліжечка — нової речі в маленькій Лонгреновій домівці — стояла схвильована сусідка.

— Три місяці я ходила за нею, старий, — мовила вона, — поглянь на свою донечку.

Серце Лонгренові завмерло, коли чоловік схилився над ліжком й побачив восьмимісячне створіння, що зосереджено споглядало його довгу бороду, потім сів, спустив очі й заходився крутити вуса. Вус був мокрий, як у зливу.

— Коли вмерла Мері? — запитав він.

Жінка розповіла сумну історію, раз у раз замовкаючи, щоб зворушливо побавити дівча, й щокроку запевняючи, що Мері в раю. Варто було Лонгренові заглибитись у подробиці, як рай видався йому трохи світлішим за якусь дровітню, тож подумав моряк, що вогонь звичайної лампи — коли б вони наразі були разом, утрьох — правив би за незамінну втіху для жінки, яка відбула до незнаного краю.

Читать дальше →