Спартак

Начало книги

За чотири дні до листопадових ід (10 листопада) 675 року римської ери, у часи консульства Публія Сервілія Ватія Ісаврійського і Апія Клавдія Пульхра, щойно зайнялось на світ, на вулицях Рима почав збиратися люд, що прибував з усіх куточків міста. Народ прямував до Великого цирку.

З вузьких густонаселених провулків Есквіліна й Субури, де мешкав переважно простий люд, хлинула строката юрба. Люди різного віку й статків заполонили головні вулиці міста: Табернолу, Іончарну, Нову й інші.

Ремісники, злидарі, відпущеники[1], пошрамовані старі гладіатори, каліки — ветерани легіонів, які підкорювали Азію, Африку і кимврів[2], жінки-простолюдинки, блазні, комедіанти, танцівниці, ватаги невгамовних дітлахів рухалися нескінченною вервечкою. Жваві веселі обличчя, безтурботна балаканина, дотепи й жарти свідчили про те, що люди поспішають на улюблене видовище.

Уся ця строката й гучна юрба наповнювала велике місто незрозумілим, проте веселим гулом, який можна порівняти хіба з дзижчанням тисяч вуликів, розставлених на вулицях. Римляни сяяли від задоволення; їх анітрішки не бентежило небо, вкрите сірими, похмурими хмарами — провісниками дощу.

Читать дальше →