Фіолетова загибель

Начало книги

Він спускався вже знайомою стежкою уздовж схилу, порослого величезною папороттю й колючими кущами, назви яких Клайд не знав. Та в цьому й не було особливої потреби, бо ці кущі відрізнялися тільки гострими колючками, що безжалісно дряпали руки, і більше нічим. Схил спадав униз на добрий десяток метрів, а там, у густій тіні розлогих кедрів, розбивалися об берег дрібні хвилі гірської річки, що завжди кудись поспішала. Мабуть, у повінь, навесні чи восени, ця річка була зовсім не такою мирною, як улітку, коли пекуче липневе сонце Айдахо висушувало все гірське плато. І тоді вона, певно, розлючено вирувала, заповнюючи все річище, затоплювала великі кедри й жбурляла об їхні стовбури відшліфовані бурхливою течією валуни. А потім вода спадала — так завжди буває в гірських річках! — і поступово оголювалися розмиті краї річища з викинутими на них валунами, що не встигли скотитися вниз. І води, мабуть, уже не вистачало навіть на промивання дорогоцінного піску, який колись у літні місяці із запалом видобували бородаті шукачі золота.

Читать дальше →