Карнавал у Марокко

Начало книги

Навесні 1932 року «Менара» вийшла з Бордо і за сприятливої погоди взяла курс до берегів Африки. Це був невеликий, старий, пошарпаний пароплав, і він тим важче прокладав собі шлях серед морських хвиль, що трюми його були заповнені новісінькими машинами марки «сітроен», гарними й лискучими, як щойно виловлена риба, а на палубах і в каютах аж кишіло пасажирів, котрим, за невеликим винятком, бракувало як блиску, так і краси. Машин було тридцять шість, а пасажирів триста двадцять дев'ять разом з паном Рене Дантоном та Отою Скалою.

Те, що пан Дантон ніколи не чув про Оту Скалу, а Ота Скала ніколи не чув про пана Дантона, — річ цілком зрозуміла: перший походив з Нормандії, а другий — із Чесько-Моравської височини, і ні той, ні той нічим у світі не прославився. Дивніше те, що вони не знали один одного в обличчя ще майже тридцять шість годин після того, як сіли на пароплав, хоч займали ту саму каюту третього класу і Ота Скала спав над паном Дантоном. Оце вже справді дивно… Але каюта була така темна, така тісна, — шість двоповерхових нар, і в перші години в ній копошилося стільки людей, — що Ота навряд чи звернув увагу на свого долішнього сусіду. Те саме можна сказати й про пана Дантона. Крім того, Ота ліг спати о десятій, а пан Дантон — тільки опівночі: він дуже любив свіже повітря і в місячні ночі охоче милувався зорями над морем. Зате — чи, може, саме завдяки тому, — він заснув одразу, тільки-но ліг. А Ота Скала ворочався ще години дві.

Читать дальше →