Русичі

Начало книги

Поволі займався світанок. Усе чіткіше проступали із сутіні, ніби різьба з-під упевненої руки майстра-дереводіла, ближчі узвишшя та верховіття далекі, що, видавалося, тримають на собі небесний звід. Цілющим трунком сповнювало груди терпке, настояне на смолистому вітті довколишніх лісів повітря і змушувало стрімкіше бурхати в жилах гарячу кров, владно кликало до дії, до життя налиті силою м’язи.

Влад рвучко відкинув назад поли легкої вовняної чуги[1], що надійно боронила від нічного пронизливого холоду, і далі пильно вдивлявся у далекий викрут Купецького шляху, що ледь прозирав крізь сивуваті вруна густого понадрічкового туману. Гей, нема тому путівцю ні кінця ні краю! В один бік веде він аж до земель полянських, до стольного міста Києва, де от уже кілька літ міцно сидить на золотому престолі великокняжому Володимир — син уславленого звитягами ратними Святослава, а в другий бік тягнеться через Тустань, попри кріпості Синевидську та Корчинську — аж ген до земель угрів.

Читать дальше →