Квiти Содому

Начало книги

Ми порубали Тоцького на шматки. Замочила його Мама, а потім пішла. Ми акуратно складали впоперек та вздовж до ящика з-під телевізора його бренні останки. Ящик приніс я. Довелося довго шкребтися в прикарабку витрушуючи всіляку шлоїбень, а Макс уже кричав крізь сонячну кушпелінь:

— Ти що там дрочишся! — двома пальцями Макс затискав сигарету. Міцний «галуаз» без фільтра. Такі курить Ален Делон. Я сам його, Макса, навчив. Але, якщо чесно, то фіг його знає. Воно так буває: підчепиш якусь заразу від когось, а потім лікуйся і доводь, що саме воно твоє. Це я точно просік. Еге. Макс повернувся боком, і тінь сховала його. Потім я побачив змах його руки. Щось чвакнуло.

— Блядь, а що робити з головою?

На тій стороні вулиці годинник відбив дванадцяту. Чомусь запетрилося в голову, що всі ми кудись ідемо, назавжди, але кожен, блядь, як Тоцький, намірив собі охєрєнну купу часу.

— Шо… шо… — потягнув я, прилипаючи поглядом на той бік вулиці, де люди бджолами снували сірим асфальтом.

Читать дальше →