Юрій Юрійович, улюбленець жінок

Начало книги

Всі зверталися до нього Юрій Юрійович.

Можливо, на перших порах у такому підкреслено офіційному зверненні ховалася іронія банального і сірого навколишнього людського середовища; можливо, комусь воно заміняло прізвисько; можливо, хтось взагалі не звертав уваги на такі дрібниці. Але згодом все стало на свої місця, бо всі зрозуміли: він Юрій Юрійович — і ніхто інший. Єдиний і неповторний; таких більше не роблять, а якщо й роблять, то вони не доживають до повноліття.

Я впевнений, ви також запам’ятали його саме під таким ім’ям. Інакше й бути не могло.

Юрій Юрійович був прикладом для нас усіх. Не пив, не курив, не бігав по дівках і майже весь свій час присвячував вихованню дітей. Ми познайомилися під час літнього стажування, коли він працював піонервожатим четвертого загону, де малюкам виповнилося не більше десяти років, а я — фізичним керівником у тому ж піонерському таборі. Ми мали по двадцять одному року, обидва тільки-но відслужили в армії й закінчили перший курс місцевого педагогічного університету. Я вступив до педу по блату, на філологічному факультеті завідувала кафедрою моя тітка; Юрій Юрійович же навчався там за покликанням серця — на історичному, при чому в його випадку слово «педагогічний» мало куди більше вагу, ніж «історичний». Він, що той Лев Толстой у мініатюрах Хармса, єдиного письменника, твори якого я й досі хоча б так-сяк пам’ятаю, дуже любив дітей. Щоправда, методи виховання він мав досить оригінальні, але це не заважало дітям любити і поважати Юрія Юрійовича. Наприклад, не хочуть вони лягати спати, бігають, кричать, кидаються подушками. Що б зробив звичайний вожатий? Правильно, нагримав. А от Юрій Юрійович — ні.

Читать дальше →