Сімурґ

Начало книги

Крихітний, щемкий і теплий світ, щільний нерозмежований простір, світ без часу — тут і тепер — ось він! Бурштин. Якщо впритул наблизитись і уважно придивитись до його волокон і порожнин — ти побачиш себе — мурашку. І все, що довкола тебе відбувається — без жодної кінцевої мети, без сенсу та сюжетної схеми, — просто відбувається, ніби в кумедних американських трилерах по ящику:

— Ти поводишся як божевільний!

— Я просто роблю, що мушу!

— Що ти мусиш?

— Всюди прибульці!

— Ти кажеш правду?

— Після того як на мене напала риба, мене викрали!

— Так, ти правий! Так більше тривати не може!

— Ми повинні знайти цих вишкребків!

— Ми мусимо врятувати себе і всіх, хто залишився!

— Ми не можемо цього дозволити!

— Так! Тепер я бачу, що ти не божевільний!

— Ти зі мною?

— Ми команда!

— Візьми ще чіпсів!

Ти береш іще чіпсів, бо що ще робити в нічному супермаркеті, після епохального діалогу, коли всюди — прибульці, зомбі та андроїди? Подивувавшись, чому всі ці твари досі не захопили супермаркет і не зжерли всі чіпси, ти виходиш на спустошену монтажними склейками вулицю і йдеш додому. Тебе звуть Numo (ім’я цілком адекватно вписується в довколишній абсурд, особливо з огляду на прибульців і зомбі), ти перукарка, натурниця або репортер нікчемного молодіжного гламурного журнальчика, яка різниця, ким себе називати, адже, якщо ти скажеш, що ти — клоун, тобі ніхто не повірить, люди вірять тільки брехні, правда для них занадто неправдоподібна, тим більше, ніхто не знає, скільки тобі років, навіть ти сама. Ти — пасажир. Нестямний пасажир машини швидкої допомоги, котра ганяє по всьому місту, по всьому світу, без водія, наче привид Арізонської мрії. Ти весь час перебуваєш в комі, й тому збоку видається, що ти дуже веселий пасажир. Просто трохи схиблений.

Читать дальше →