Перверзія

Начало книги

Загадкове і явно передчасне зникнення Станіслава Перфецького з видимих обріїв, яке сталося на початку березня минулого року у Венеції, на жаль, не сколихнуло глибин теперішнього нашого суспільства. Не сколихнуло й поверхонь його — за винятком кількох принагідних речень у телевізійних новинах та однієї-двох заміток у бульварних листках на зразок «Никогда не ездите в Венецию, панове украинские поэты!» («Базар-вокзал» за 8 квітня та «Киевские дела» за 10 квітня того ж таки року), сама лише львівська «Ідея XXI» відгукнулася на цю подію (антиподію?) ширшим коментарем, який за своєю цілком неприховуваною патетикою більше тяжіє до некролога.

Ані дипломатичні, ані особливі правоохоронні чи силові служби нашої держави з цього приводу, здається, не інтервеніювали. Італійські ж органи внутрішніх справ задовольнилися спокоєм української сторони і непереконливою речовою наявністю, зібраною після зникнення Перфецького в його готельному номері. Було пропрацьовано (з усією можливою недбалістю) дві паралельні версії — вбивства і самовбивства, з чого так і не розвинулася третя — спільна — лінія: самовбивство, вимушене ззовні. Проаналізувавши цілий ряд полишених самим Перфецьким свідчень (надиктовані аудіокасети, записники, комп’ютерні дискети тощо) і цілковито не зважаючи на відсутність головного corpus delicti[1] , а саме поетового тіла, яке досвідчені венеційські водолази протягом тижня даремно шукали у темнотах Великого Каналу, розслідування було легковажно завершене.

Читать дальше →