Брати, або Могила для «тушки»

Начало книги

Петро Павлович ще із часів першого скликання запровадив порядок, що новий робочий день розпочинав із Державного гімну України, мажорні акорди якого сповнювали усі 2,35 тисячі квадратів депутатської вілли. Правда, якщо через брехунець Україна, яка ще не вмерла, будила працелюбний український народ о 6.00, то депутат Капець проймався ранковим зарядом патріотизму об 11.30. Усім домочадцям і партнерам по бізнесу, а також ідейним однодумцям по фракції було достеменно відомо, що Петро Павлович любить поспати, як і Йосиф Віссаріонович, до полудня.

Його пробудження до життя було сповнене глибокою процедурою, яка найвиразніше проявлялася у дивовижній здатності почергово розплющувати очі по одному. Спочатку ліва зіниця оглядала цей розкішний оточуючий світ, поки права ще спала і марила новими надбаннями маєтного барахла. Відтак уже розплющувалося й воно, праве очисько, яке чомусь видалося ще лінивішим, ніж те, що причаїлося за товстою бульбою депутатського носа.

Читать дальше →