Арахнофобія

Начало книги

Вибух пролунав гучно й моторошно. Потворна квітка з вогню й темно-сивого диму виросла поряд, викидаючи зненависть розпеченого металу і вбивчої вибухової хвилі. На кілька хвилин цей гуркіт видалив зі свідомості звуки оскаженілих кулеметних черг і людські крики, такі слабкі й немічні на тлі могутніх голосів зброї. Ярослав ще встиг побачити, як за кілька кроків від нього хтось з бійців упав на засипаний купами битої цегли тротуар, після чого швидкі черги «калашникових» змусили його приникнути до землі і шукати порятунку саме там, де щойно снаряд 125-міліметрової танкової гармати розірвав на шматки кількох людей. Смердючий дим пік легені, а руки час від часу наштовхувались на якісь брудні слизькі клапті. Але він ліз усе далі й далі, добре розуміючи, що саме там його порятунок – спецназ, не переймаючись тим, що в руїнах дев'ятиповерхівки могли перебувати цивільні, розпочав такий шалений кулеметний обстріл, що стало зовсім скрутно. Ось і воронка. Її краї з потрісканого асфальту й вапнякового щебеню здалися Ярославу рятівною гаванню серед рукотворного пекла. Він одним кидком перекинув треноване тіло через край воронки й затих, притискаючись спиною до холодної глини, від якої все ще курився смердючий сивий дим. На хвилину можна було перевести подих. Ярослав недбало стер з автоматного ствола багно і звів механізм «підствольника». Прислухавшись, відмітив, що до черг спецназівських автоматів долучилися поважні й басовиті швидкостріли ДШК. Очевидно, стріляли з вікон будинку – саме там напередодні Ярослав бачив два важких кулемети, що їх установлювали моджахеди Іси. На кілька хвилин спецназівці зупинилися. Але тільки на кілька хвилин – невідомо звідки на тлі яскраво-блакитного неба вималювався хижий силует гелікоптера і по позиціях чеченських кулеметників ударили НУРСи.

Читать дальше →