Мисливці на снігу. Вірші і поеми

Начало книги

Поезія Костянтина Москальця вабить особливим внутрішнім світлом. Це світло породжується завдяки тонкому вчуванню в навколишній світ, глибокому усвідомленню його трансцендентних основ та відчутті особистісного долучення до цих основ. Поет «переступає» межі індивідуального та тимчасового й прагне осягнути ті сутності, що визначають універсальні властивості буття. Крім того, слово Москальця плекається у просторі великої культури висловлювання. Така культура передбачає витончене чуття змістових обертонів та нюансів слова, вміння висловитися стисло та значущо, здатність дотримуватись певного (часто складного) ритму мовлення, спроможність вдало працювати в різних поетичних жанрах й невимушено та легко активізувати ігрові потенції слова. Інакше кажучи, світло поезії Москальця породжується дивовижною зустріччю Абсолюту та Мови. І тут доречно пригадати поширений дзенівський образ «місяця у воді»: коли немає води, то немає і «місяця-у-воді»; коли ж місяць піднімається, то вода «не чекає», аби прийняти його образ; і щойно пролита маленька краплина води, то місяць «не чекає», аби кинути на неї своє зображення.

Читать дальше →