Львів самотніх сердець

Начало книги

Під темним й запилюженим склепінням львівського собору гніздували лилики. Їм було там добре, тепло й сухо, тому, повертаючись з нічних ловів, летючі миші чіплялись довгими пазурями за вищерблені крокви — і благословляли тямущих будівничих, що подбали про таке зручне укриття для них. Незчисленні покоління — виводок за виводком — встигли прожити свої недовгі лиличі життя у соборі, ситі й благодатні. Молоді мишенята, дурненькі й безстрашні, неісповидимими шляхами прилітали до католицького храму, котрий став для них рідною домівкою.

Летюча миша літає, доки немає летючого кота, а позаяк ще в жодного львівського коцура не виросли крила, лилики можуть спати собі спокійно. Ніхто не порушить їхнього спокою вдень, висітимуть догори лапками, загорнувшись, наче в шкіряні плащики, в свої крилята, й дрімати під звуки органа, під Те deum чи Stabat mater…

Приблизно так міркував Фатих-Сулейман Кепе, молодий львівський турок, син торговця старовинними речами й полоненої пештської циганки, роздивляючись собор, куди він, щирий магометанин, заходив іноді суто з вродженої цікавості.

Читать дальше →