Тіні в маєтку Тарновських

Начало книги

Хто б міг подумати, що через три роки безробіття мій батько знайде нарешті роботу, за яку йому будуть платити пристойні гроші? Хоча знайшов він її не сам, а напитала баба Соля. Звати мого батька Євген Луньо. Він — піаніст, музикант не від світу цього, як любить казати мама. Хоча баба Соля в таких випадках не забуває її вщипнути:

— Лілю, про що ти говориш? У нього розум п’ятирічної дитини.

Ліля — це моя мама. Вона викладає німецьку мову в лінгвістичному університеті, має чверть ставки в університеті Шевченка, вечорами веде мовні курси в Інституті Ґете, підпрацьовує репетитором і перекладачем, коли в Кабмін приїжджають німецькі бізнесмени й політики, і пише докторську дисертацію. Моя мама— висока струнка брюнетка. У неї великі карі очі на півобличчя, і коли хтось уперше на неї дивився, то бачить тільки її очі. Хоча все інше в неї теж добре, як іноді любить підсміюватись із цього приводу Аліса Цицалюк.

Читать дальше →