Рай

Начало книги

Дід Полуниця, городянин з Вокзальної вулиці, 19–го червня 1941 року вертався додому мимо закритого «Золотого собору». Було соняшно; біля самих сходів, безконечно широких, смуткував жебрак, один з тих, що раніше юрмилися під церковними стінами. Соціялізм давно спровадив їх безвісти. Цей останній притулився до цегли: кощавий, наче всохле деревце. На тілі неподобне лахміття. З-під неймовірно засмаленого лоба, обведеного сіддю, тихо біліли іскорками слабі очі; біліли, худі й гіркі, серед червонасто притінених брижечок, по сторонах ніби зв’язаних двома вузликами, що від них декілька зморшок повилося наниз. Борідка пристелена до горла; певно, зимою жебрак підтакував її під комір.

— Дай Бог здоров’я!

— Здоров синку! — відказав ветхий.

На долоню йому поклав троячку дід Полуниця:

— Може, й ми на святки вмиватися будемо.

— На святки?.. відкрив би я, сину, правду тобі, а не знаю, чи ти дулом твердий.

— Може, й твердий. Послухаю та красно подякую.

Читать дальше →