Тривожний місяць вересень

Начало книги

Я дістався до «передбанника» та й упав на гарячий пісок, устелений глицею. Густий дух хвої лоскотав ніздрі. Земля гріла й наганяла на мене сон.

Я чув, як сиплеться пісок під мурашиними ніжками… Тиша — дивовижна річ. Два з половиною роки я не знав її. Щоправда, за час боїв нас кілька разів одводили на відпочинок, але фронт був не так уже й далеко, за обрієм безугавно гуркотіло, рвало брезент; земля була неспокійна, вона легенько гула, як вулик уночі. Усією своєю шкурою, — тоді ще зовсім цілою, ніде не продірявленою шкурою — я відчував цей прихований гомін навіть коли спав. Мене ніби увімкнули в якийсь акумулятор. Досить було натиснути кнопку, щоб ноги самі пірнули в чоботи і ремінь щільно обхопив гімнастерку. Недарма Дубов казав, що бере до своєї групи тільки таких хлопців, які витрачають на збирання не більше десяти секунд. «Даю вам десять секунд» — це була улюблена примовка Дубова, старшого лейтенанта з дивізійної розвідки.

Читать дальше →