Привид часу

Начало книги

Рустам Сінг чергував на диспетчерському пункті вантажної траси Земля — Космобуд — Венера — Меркурій останню годину.

Нічна Земля мерехтіла скупченням вогнів у містах і на шляхах африканського континенту. Червонувато-жовтий світанок підсвічував лише край Атлантичного океану. А тут, на стаціонарній орбіті, у чорному небі ще владарювало кудлате сонце. Воно нанизувало, ніби скляні намистинки, на свої промені маневрові ракети, які снували між кульовими і дисковими ангарами Космобуду.

На схід од диспетчерського супутника промені обривались у конусі ночі. Там по штучному Чумацькому Шляху тяглася низка вогнів.

Робота була не складна: стежити на екранах і світлових табло за рухом автоматичних ракет, приймати з трас рапорти контрольних автоматів, нудьгувати, чекаючи, поки трапиться щось непередбачене, коли потрібна буде людська ініціатива (за всі чергування Рустама такого ще не траплялося), та ще весь час сваритися з тими, хто відправляв і одержував вантажі — їх ніколи не влаштовував оптимальний, розрахований машинами режим перевозки. Рустам усміхнувся. Варто було б «оптимальний» назвати якось інакше — адже цей термін ніколи нікого не влаштовує.

Читать дальше →