Острів Тамбукту

Начало книги

До «Китайських ліхтарів» я потрапив зовсім випадково. Сподівався, що вузенька вуличка виведе мене до пристані, а вона кінчилась біля самих дверей таверни. Недовго думаючи, я зайшов і замовив склянку шербету. Смуглявий офіціант, що стояв, спершись ліктями на прилавок, навіть не ворухнувся. Коли я повторив замовлення, він байдуже промимрив: «Нема шербету». Тоді я попросив хоч лимонаду. Але й лимонаду не було. Тільки пиво та віскі.

— Склянку води! — сказав я нарешті і вмостився за столиком. Від утоми й спеки у мене підламувались ноги.

Офіціант ніби й не чув. Він, певно, збагнув, що я безробітний емігрант, яких тут не вважають за людей. Ці невдахи — розчаровані романтики і мрійники з утраченими ілюзіями, відчайдушні авантюристи й злодії — з'їжджаються сюди з усіх кінців світу. Вони блукають тісними вуличками старого міста або цілими юрбами очікують у порту чергового пароплава і облягають його, немов фортецю, сподіваючись дістати роботу. І якщо їм пощастить заробити трохи грошей і правдами чи неправдами набити шлунок, щасливіших за них немає на світі. Єгиптяни ставляться до цих бідаків з цілковитою байдужістю: не те щоб з презирством, але й без захоплення.

Читать дальше →