"Веста" не знає пощади

Начало книги

вестибюлі міського управління міліції капітан Роман Завірюха нерішуче зупинився. Стрілки електричного годинника показували вісімнадцяту. Якщо поспішити, то ще можна з’їздити додому, переодягтись у цивільний костюм і встигнути на початок вистави. Він уже три дні носив у портфелі квиток до театру. Що там іде, Завірюха не пам’ятав. А втім, хіба не все одно? Найважливіше — одірватись від буденних турбот і подивитися на життя людей збоку, не беручи в ньому участі, хоч на дві години стати тільки глядачем.

— На все добре, пане інспектор…

Це останній свідок, якого він допитував п’ятнадцять хвилин тому.

— До побачення!

Капітан вийшов надвір. Біля під’їзду стояла темно-синя “Варшава”. Шофер, звичайно, спав.

— Агей, Юрек, прокинься! їдьмо!..

— О, пане начальник, очі просто самі злиплися, — виправдувався молодий шофер з хитрим обличчям. — Та й ви, далебі, ніколи своєчасно не закінчуєте. Все керуєте й керуєте, сидите й сидите в управлінні — тут і будильник засне…

Читать дальше →