Таємниця підземної галереї

Начало книги

Переклад здійснено за виданням: Vladimir Colin Intoarcerea pescarusulut Editurda tineretului, 1959.

На світанку похмурого вересневого дня 1922 року три фаетони один за одним об’їздили потемнілу статую Овідія, античного співця, якого з часів стародавніх Том[1] і аж до днів сучасної Констанци, наче страшне прокляття, мучить тисячолітнє страждання. Суворі гети[2] з більшою шанобою ставилися до нього, аніж ті три візники, яких сум римського поета, відлитого у бронзу наприкінці минулого століття, зовсім не зворушував. Цокіт копит весело лунав у тиші заснулого міста, і коли хоч якась тривожна думка билася тепер в головах візників, то вона була звернена на те, щоб, не зачепивши статуї, зручніше обминути перешкоду, щоб не поламати вісь чи колесо.

Ця операція була нелегкою, бо міські власті досить скупо виділяли місце для вулиць. Та, зрештою, вона кінчилася щасливо. Через хвилину фаетони вже гуркотіли вулицею Кароля, поміж старими будинками, які гордо височіли над крамницями з зачиненими в цю ранню пору віконницями Поодинокі перехожі, вантажники і портові робітники, що вже звикли бачити фіакри щоранку, не звертали на них ніякої уваги. Але читач тільки тепер довідується про них і може зустріти колись ці упряжки на пустинній вулиці, тому ми опишемо їх хоч побіжно.

Читать дальше →