Серед дикунів Нової Гвінеї

Начало книги

Часто на вулицях Києва та інших великих міст України, аудиторіях університетів, у заводських цехах біля верстатів машин, у радгоспах на тракторах і комбайнах, у залах театрів і музеїв ми бачимо серед українських та російських білих облич чорних та жовтолицих людей. З далекого, як кажуть у нас, вирію, з тих теплих країв Африки й Азії, через моря і океани вони приїхали в нашу Радянську країну вчитися, адже їхня батьківщина тільки нещодавно в тяжкій тривалій боротьбі скинула пута колоніального поневолення й стала вільною самостійною державою. Але що залишилося народам африканських та азіатських молодих держав від європейських поневолювачів-колонізаторів? Убогість, злидні, темрява, примітивні знаряддя праці й побуту. Ще так недавно, коли вони були колонією якоїсь європейської імперіалістичної загарбницької держави, все багатство, що таїла в своїх надрах їхня рідна земля, належало не місцевому народові, а хижакам-капіталістам білої шкіри, воно текло в Лондон, Париж, Брюссель, Мадрід і Лісабон. Місцевим чорношкірим та жовтолицим людям лишалася доля тільки наймитів на плантаціях цукрової тростини та жорстоко визискуваних робітників на золотих і вугільних копальнях. Тільки окремим одиницям серед цих поневолених колоніальних народів зрідка щастило з бідою продертися до європейських шкіл і здобути освіту. Тепер, щоб будувати в своїй визволеній країні нове, щасливе для всіх її громадян життя, треба багато освічених людей, що стануть учителями, лікарями, агрономами й інженерами. Треба багато й кваліфікованих робітників, що вміють поводитися з новими машинами, які набагато полегшать людську працю на заводах, у шахтах, на сільськогосподарських плантаціях рису, бавовнику й цукрової тростини. І вони їдуть до нас учитися, перебирають у нас досвід вільної праці на вільній землі.

Читать дальше →